У сучасному світі більшості із нас бракує однієї важливої риси – терпіння. За першої ж проблеми ми готові опустити руки, здатись, відмовитись від своїх бажань, поглядів, переконань. Те, як потрібно боротись за свою мрію, щодня показують у громадській організації батьків та дітей з вадами слуху «Дзвін». Усі вони розуміють, що лише наполеглива праця і терпіння з кожним днем наближає їх до головної цілі – розмовляти.

Громадська організація «Дзвін» давно перестала бути звичайним місцем зустрічі різних людей. За десять років існування всі її члени об’єднались в одну велику родину. Лише злагоджена робота лікарів, викладачів та батьків, що майже щодня зустрічаються у приміщенні Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру дає шанс кожній дитині з вадами слуху спілкуватись не жестами, а звичайною мовою. Всі тут не просто вірять, але й знають, що малі пацієнти «Дзвону» обов’язково навчатимуться у звичайних школах, спілкуватимуться з друзями і житимуть повноцінним життям.

Одна із засновниць організації «Дзвін» Ярослава Лесів, каже, ніколи не втрачала оптимізму і віри у те, що робить: «Десять років тому ми починали з малого, крок за кроком ставали на ноги. Зараз за весь час існування нашої організації більше сотні дітей пройшли курс реабілітації та зараз навчаються у загальноосвітніх школах. Багато наших випускників вчаться в університетах, отримують відмінні оцінки, живуть, як звичайні діти. Я вірю, що навіть найменші з діток, які лише починають цей нелегкий шлях, обов’язково знайдуть своє місце в суспільстві».

Більше ніж півсотні сімей стали тут друзями. Вони проводять разом більшість свого часу, вчаться, показують вистави та організовують концерти, відпочивають. Найголовніше, тут вони діляться своїми переживаннями, емоціями, спілкуються між собою. Все це через те, що свого часу їх спіткала одна біда і разом вони вірять у майбутнє своїх діток. А ще, вони хочуть показати іншим батькам, які теж зіткнулись з такими ж проблемами, що це не вирок.

«Більше року тому ми випадково дізнались про громадську організацію «Дзвін», розповіла мама п’ятирічного Юрчика (ім’я змінено). Лікарі несподівано виявили у нього проблеми зі слухом. Ще тоді ми з чоловіком зрозуміли, що тепер наше життя кардинально зміниться. Було страшно, бо ми просто не знали, що нас чекає попереду. Про «Дзвін» мені розказали ті ж лікарі. Вони пообіцяли, що там допоможуть і що син зможе нормально говорити, навчатись у звичайній школі поруч з нормальними дітками».

Жінка зізналась, що спочатку це здавалось майже неможливим і додала: «На наш подив вже за рік спільної наполегливої роботи лікарів-сурдологів та викладачів Юрчик почав робити успіхи, і ми отримали надію, що у нашого сина все буде гаразд. Він став веселішим, товариським, адже зустрів тут багато друзів. У всіх нас з’явилась нова сім’я, що зветься «Дзвоном». А ще більшої наснаги додає те, що дітки, які теж колись були членами цієї організації, зараз закінчують школи, університети, освоюють професії. Я вірю, що завдяки наполегливій праці кожна дитина досягне великих успіхів у житті».

Десятиліття «Дзвону» святкували великим концертом, що підготували всім колективом. Найменші співали пісень та танцювали, батьки ж поставили виставу «Коза-дереза». І, головне, ні на секунду не можна було засумніватись, що перед тобою абсолютно здорові діти, хоча більшість з них фактично не чують.

Сьогодні з уст багатьох викладачів і чиновників часто можемо почути поняття «інклюзивна освіта». Більшість людей знають, що це процес реального входження людей з вадами в активне суспільне життя. На жаль, втілювати цей процес насмілюються зовсім не всі. І, хоча, на сьогодні понад 70 навчальних закладів Львова вже прийняли до себе діток з особливими потребами, залишається багато людей, які досі ставляться до цієї ідеї з насторогою.

Любомир Войтович, головний спеціаліст управління освіти міськради, зазначає, що міська влада старається, щоб максимальна кількість навчальних закладів мали практику та можливість брати таких дітей у здорові колективи. Трапляються і такі випадки, коли батьки здорових дітей не хочуть, щоб в одному класі з ними навчались і неповносправні діти. Вже при ближчому знайомстві, після проведення спеціальних лекцій, розмов з батьками, всі вони змінюють свою думку. Такі випадки свідчать про те, що суспільство недостатньо поінформоване про систему інклюзії, а тому часто не готове прийняти людей з вадами як повноправних громадян.

Суспільство повинне зрозуміти, що вони є повноцінними членами суспільства, такими ж як ми, та для нормального життя їм потрібно докладати значно більших зусиль. І в той час, коли ми готові опустити руки, вони, не покладаючи рук, працюють, щоб їхні мрії стали реальністю.

Довідка:

Громадська організація «Дзвін» розташована у приміщенні Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру, за адресою м. Львів, вул. Дністерська, 27.

Юлія Смакула

Фото автора

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...