Екуменізм – живий органічний процес, спосіб життя і мислення, чи екуменізм – це поняття та складний богословський термін? Така дилема все частіше постає для тих, хто якось є долученим до розвитку екуменізму. Для декого це лише теоретична концепція, для інших щось більше.

Про так званий «широкий екуменізм» ми говорили з харизматичним пастором Роні Крастанто з Індонезії, який уже тривалий час на власному життєвому прикладі творить живий міжрелігійний діалог.

Як Ви розумієте екуменізм? Яким змістом наповнюєте цей термін?

– Для мене екуменізм – це передусім загальне благо. Звісно, з християнського погляду екуменізм розуміють як міжцерковний, міжконфесійний діалог. Однак я намагаюся розуміти його з трохи іншої перспективи, тому й вживаю поняття «широкий екуменізм», суть якого полягає не лише в діалозі з якоюсь конкретною деномінацією, однак більше загалом – з цілим людством. Так, питання екології стає також до певної міри екуменічним питанням, адже гуртує до співпраці і порозуміння людей. Земля ж є нашим домом, у якому ми живемо разом і про який маємо дбати також разом. Тому питання стабільності, впевненості та зустрічі один з одним насправді є дуже природними.

Для того, щоб розуміти суть екуменізму навіть на найелементарнішому рівні, треба усвідомити одну дуже просту річ – ми не можемо жити одні без одних. І прикро, що багато християн цього не усвідомлюють. Однак, мислячи саме цими категоріями, починаєш розуміти надзвичайну важливість особистого досвіду. Надзвичайно важливим досвід є для молоді, особливо яка походить з різних релігій і традицій. На цьому, власне, ми й значно акцентуємо у своїй діяльності. Ми збираємо молодь з кардинально різних контекстів і даємо їм можливість бути разом декілька днів і ділитися своїм досвідом. Це складно, адже йдеться про християн, мусульман, індуїстів, буддистів та інших. Але це можливо.

Як Вам вдається запрошувати таких різних молодих людей і що спонукає їх приходити і зустрічатися знову?

– Насправді, це вже багаторічна праця, яка увінчалася успіхом. Тепер у нас є контактні люди в кожній з релігійних груп, які допомагають організовувати такі зустрічі. Однак, як і на початках, так і зараз, нам постійно доводиться переконувати, що екуменізм – це важливо, тому що стосується кожного. Особистий досвід настільки цінний, адже може змінити світогляд багатьох. У свій час я також був натхненний досвідом інших, це дало мені стимул, впевненість і наснагу творити можливості діалогу й для інших. Це насправді багато, коли молода людина, у віці 25–35 років, ділиться своєю історією, тим, як вона навернулася, або тим, що спонукає її залишатися вірним релігійній належності. Для багатьох молодих людей такі міжрелігійні зустрічі є певною духовною необхідністю, адже в нашому контексті чимало людей народилися як християни, однак, стаючи дорослими, вони змінили релігію. І таких чимало. Тому для них насамперед важливо зрозуміти себе, побудувати екуменізм всередині власного серця. І фактично все, що ми робимо, дає їм простір, де вони можуть ділитися. І всі ми разом щоразу вчимося знову і знову, як бути відвертим, як ділитися чесно і правдиво. І це насправді є викликом для нас в Індонезії, адже частіше за все люди з різних релігійних груп є дуже нетерпеливими одні до одних. Це трапляється інколи і в наших групах, де б, здавалося, усі усвідомлюють куди і для чого прийшли. Однак і в нас виникають суперечки, навіть сварки, однак це те, над чим ми працюємо і що доволі легко подолати, будучу стовідсотково чесними і відкритими до інших.

Чи бачите Ви вже конкретні плоди таких міжрелігійних контактів?

– Так, навіть у тому, що ми практикуємо такі зібрання уже сім років. І я впевнений, що для усіх нас це не лише практичне завдання. Ми всі є активними і кожен виконує головну роль у творенні міжрелігійного порозуміння. Мені дуже приємно, що практично вже не доводиться бути постійним ініціатором і організатором зустрічей. А молодь сама цього хоче і чудово сама організовується. Навіть, коли я перебуваю у тривалих від’їздах, вони продовжують збиратися, якщо є можливість, я долучаюся до них через скайп, якщо ж ні – вони самі знають, що робити, бо розуміють потребу і відчувають, який вплив це має на їхнє життя. Тому нам точно варто продовжувати цю ініціативу, ми маємо рухатися далі. Такі зустрічі дають позитивний внесок у наше суспільство, чим я радію і горджуся.

В Індонезії ми творимо щораз ширшу і ширшу мережу таких спільнот, бо для людей це практично перший досвід зустрічі і нормального відкритого спілкування з людьми інших релігій, особливо для мусульман, які загалом є закритими до діалогу. Однак нам це все ж вдається.

Міжрелігійний діалог, який Ви успішно пропагуєте та здійснюєте, матиме певний відголос у майбутньому. Як вважаєте, яким може бути цей відголос?

– Я розумію, що це лише початок і ми повинні продовжувати. Але отримавши цей перший базовий досвід щодо розуміння іншого, кожен може продовжувати розвивати таке порозуміння на повсякденному рівні. Організовуючи такі зустрічі, ми допомагаємо людям зробити лише перший крок і чи зроблять вони усі подальші кроки, залежить винятково від кожного.

Важливо, що ми можемо і хочемо бути разом. В Індонезії люди ще й досі бояться публічно навіть просто говорити про відмінності між усіма релігійними групами, які є в нашій країні, хоча всі усвідомлюють, що ми є дуже різними у світогляді, богослов’ї, суспільній активності. Але ж про це треба говорити. І ми стараємося це робити, починаючи з того, що кожен має і може зрозуміти з історії життя та власного здобутого досвіду. Ми творимо родину, в якій усі різні, але щирі та відкриті до любові.

Хто був ініціатором проведення міжрелігійних зустрічей у Вашому середовищі?

– Я розпочав. Просто почав думати, що можна робити серед звичайних людей, мирян. Адже на рівні церковних лідерів вже було розпочато певний діалог. Тому я почав робити те саме, але з мирянами. І в цьому разі особистий досвід – це більше ніж добре, адже кожен має певний свій досвід, релігійний, культурний чи соціальний. І ділячись досвідом, ми створюємо нових себе. Адже кожен є одночасно і спікером, і слухачем. І це надзвичайно, бо навіть серед християн кожен є іншим, унікальним і досвід кожного також є унікальним.

Один з найбільших наших успіхів, вважаю, був момент, коли ми організували багатотисячний концерт. Серед присутніх були люди різних релігій, а зі сцени лунала «Свята ніч» у виконанні почергово християн і мусульман. Звісно, мусульмани використали інший текст, але на той момент нас поєднала мелодія. Це було фантастично – 3, 5 тисячі людей разом, 3, 5 тисячі унікальних життєвих досвідів, якими люди ділилися між собою. І я впевнений і знаю з розповідей, що таке ділення настільки їх тоді надихнуло, що вони продовжували навіть вдома розповідати рідним. Дехто мені навіть розказував, що той концерт тоді кардинально змінив їхнє розуміння мусульман, яких наше не до кінця здорове суспільство часто підганяє під одну планку – терорист.

Для більшості мусульман на тому концерті це також був момент першого близького, відкритого і щирого спілкування з християнами. Це був екстраординарний, взаємозбагачувальний досвід за допомогою мелодії. Це був справжній, багатотисячний діалог мирян. І для мене це надзвичайно вагомо, попри усю важливість ведення діалогів на рівні церковних лідерів.

Напевно, не всім до вподоби діяльність, яка спрямована на міжрелігійне зближення. Чи доводилося й Вам стикатися з нерозумінням чи несприйняттям того, чим займаєтеся?

– Так, адже для п’ятдесятників робити щось подібне, ініціювати міжрелігійний діалог – це великий стрибок. Однак це є викликом не лише для нашої церкви, але для всього світу. Святий Дух діє всюди, для нього немає неможливого. Тому ми маємо розвивати нашу духовність, перебуваючи в мирі та спілкуванні з іншими релігіями. Адже ми ніколи не можемо бути певними щодо Господнього промислу.

Яке богословське обґрунтування Ви надаєте творенню таких міжрегілійних та міжкультурних діалогів?

– Дуже просте: слідувати Христовому прикладу. Намагаюся щоразу вчитися і черпати натхнення від Христа. Христос вчить нас шанувати людей різних традицій та релігій. Все, що я роблю, – це слідую за Христом.

Хоча тут ватро сказати також, що ці діалоги мають більш етичний, аніж богословський вимір. З етичної перспективи ми намагаємося ставати ближчими одні з одними. Великі проблеми є й у християнському світі, тому часто простіше відлучити якусь групу і ніби так уникнути й проблеми. Ми ж намагаємося їх зрозуміти і вирішити проблему на особистісному рівні, намагаємося бути максимально інклюзивними, тобто діяти через залучення, а не відлучення.

На Ваш погляд, чи можете сказати, що ініціатива міжрелігійних діалогів набирає популярності і поширюється?

– Так, я це бачу і в це вірю. В кожну справу, за яку берешся, треба вірити і віддаватися їй. Ми маємо продовжувати ділитися, робити цю практику цілком нормальною і звичною для людей кардинально різних культур, релігій і навіть абсолютно секулярних груп. У моєму розумінні це цілком могло би бути світовою практикою.

Розмовляла Юля Гнатів

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...