У подружжя чи ненайчастіше запитують «Скільки років ви разом?», утім, значно цікавіше довідатись «Скільки щасливих років разом?». Тож сьогодні маємо нагоду запитати у подружжя львів’ян Олега та Олі Воробйових, скільки років вони щасливі разом? Зрештою їхня соціально-психологічна ініціатива для подружжів так і називається «Щасливі разом». 

Пане Олеже та пані Олю, розкажіть про своє подружжя?

 –  Олег: Ми одружені вже 18 років, у нас двоє діток: Софійці – 13 років, Давиду 3 роки. Зараз ми дуже щасливе подружжя, але так було не завжди. Коли ми одружувались, то були схожі на всі молоді пари – такі ж закохані та щасливі. І ми думали, що цей процес закоханості і щастя триватиме все життя. Але поволі ці почуття почали вгасати і десь так на 2–4 році подружжя ми помітили, що перебуваємо в кризі. Можливо, ми не дуже це тоді розуміли, але в той час було багато епізодів, коли ми сварились і не розуміли один одного.

–  Оля: Це ми тепер розуміємо, що то була криза, а тоді просто якось жили. 

–  Олег: До прикладу, часто траплялися розмови, в результаті яких Оля багато плакала, а я думав, чого ж я такий поганий?! Тоді Оля часто жалілась, що я її не розумію. Виникало багато моментів, які насправді відбуваються в кожній парі, яка не працює над стосунками, а живе за інерцією емоціями, які були на початку. Цей перший етап науково досліджений, і він триває три роки. Закоханість і ті гормони, що пов’язані з нею, за цей час вичерпуються, і далі подругів вже має об’єднувати щось спільне, що вони збудували разом упродовж цього часу. І якщо б наша криза тривала ще кілька років, то ми цілком могли розлучитись.

 – Що мотивувало Вас до змін стосунків у Вашій сім’ї?

–  Оля: Коли Софійці було два рочки, моя мама захворіла на рак шлунку і померла. Ця втрата була для мене дуже болісною. Біль був настільки сильним, що мені треба було якось з цим справлятися. Саме тоді я почала ходити до церкви щонеділі, і мені ставало там набагато краще. До того часу ми з Олегом ходили хіба на Різдво та на Великдень. Тоді я зрозуміла, що саме я відповідальна за наші стосунки, і не лише перед чоловіком, перед дитиною, а насамперед перед Богом. Зазвичай ми думаємо про себе, що я хороша, а от мій чоловік не настільки. Так само вважала і я. Але в цей час до мене почало приходити розуміння, що для того, щоб змінювались стосунки, потрібно змінювати себе, а не Олега і не зовнішні обставини. Тоді я почала питати себе: а що я можу зробити, щоб наші стосунки були кращими?!

Олег: А ще трохи раніше, до смерті Олиної мами, я на 2,5 місяці поїхав до Америки. Софійці тоді був приблизно рочок. Перебуваючи на відстані, я багато думав про наші стосунки. Ми тоді були в кризі, але я все одно дуже скучав за Олею. Ці емоції допомогли зрозуміти, що шлюб для мене цінний, що я насправді люблю Олю і хочу бути з нею. І що я хочу робити щось для того, щоб ми були разом щасливими. Через рік після мого повернення Олина мама захворіла. І, мабуть, саме завдяки змінам, що відбулися зі мною після подорожі до Америки, я почав у цей складний період дбайливіше ставитись до Олі.

Коли Оля після смерті мами почала ходити до церкви, я не чинив жодних перешкод і навпаки намагався зробити все, щоб вона могла це робити. Хоча сам залишався вдома зі Софійкою. Але я розумів, що Оля має щось таке, чого не маю я, і що це нас розділяє. Тоді я захотів теж мати віру.

Я тоді очікував якоїсь сильної емоції, відчуття, що Бог є. Я дуже хотів повірити в Нього. Тепер я розумію, що це вже була віра. Бо якщо я дуже хочу в когось повірити, то я вже визнаю Його існування. І тут дуже важливою була поведінка Олі, тому що вона не чинила тиску на мене, не тягнула мене до церкви, навпаки поводилась дуже гарно, мені подобались зміни в ній.

Невдовзі ми почали ходити до церкви разом. Згодом це привело нас до ще одного етапу в житті, коли ми довідались про Рух християнських сімей. Це чудова спільнота, де подружжя намагаються будувати стосунки відповідно до біблійних принципів і діляться один з одним своїм досвідом. Саме в Русі християнських сімей ми зрозуміли, що стосунки – це не те, що дається автоматично і відбувається само по собі, а те, чому можна і треба вчитися.

Для нас розуміння цього стало зламом свідомості. Адже ми, як і більшість людей, вважали, що стосунки – це дуже особиста сфера; що любов – це щось спонтанне і високе, це – таємниця. Такі уявлення про любов і про стосунки призводять до того, що в разі «не склалося» ми вважаємо, що стосунків немає, знову таємниця, розлюбили... Щось трапилось і ми нічого не можемо з цим зробити. І це така велика помилка, через яку багато пар могли би бути дуже щасливими, але замість цього розлучаються.

Саме тоді, коли ми почали вчитися будувати стосунки, вони «стрімко злетіли вгору, наче ракета». Але вчитись стосунків – не означає, що потрібно закінчувати факультет психології в університеті, достатньо просто розуміти, що стосунки – це також навичка. Що до них треба ставитись, як до сфери життя, яку треба розвивати.

Як виник проект «Щасливі разом» і чим він є?

– Оля: Проект «Щасливі разом» виник у наших головах тоді, коли Олег був в АТО. До того часу ми читали лекції на сімейну тематику як волонтери упродовж 3,5 років. Ми почувалися дуже щасливими, а статистику 61 % розлучень сприймали як щось нереальне, тому що навколо нас були щасливі пари. Але у зоні АТО Олег побачив зовсім іншу картину. Він розповідав про багатьох мужніх, відповідальних чоловіків, які з ним служили, і шкодував, що мало хто з них є щасливими в своїх сім’ях. Вони заслуговують більшого, казав Олег, але ніхто не навчив їх, як це здобути. І тоді ми зрозуміли, що наш досвід і знання – це великий скарб і ми не маємо права його залишити лише для себе. І незважаючи на те, що ми ділимось ним, ми зрозуміли, що цього замало. Тож саме тоді, коли Олег був в АТО, під час розмов по телефону та кількох зустрічей, і виникла ідея нового проекту, який ми пізніше назвали «Щасливі разом». Звичайно, наш задум і теперішній вигляд проекту кардинально відрізняються (усміхаються – О. П.).

 Продовження в наступному номері

Інтернет-бесіду вела Олеся Пастущак

Світлини о. Ростислава Пендюка, Тетяни Новолодської, Лілі Гуцол (зимова фотосесія)

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...