Під час ХІІ Екуменічного соціального тижня «Відповідальність vs популізм», який відбувся у Львові, богослови, журналісти, духовенство з України та закордону обговорювали моделі єдності Київської Церкви на семінарі Українського християнського академічного товариства. На першій сесії семінару розглядали питання Томосу, першості у Вселенській церкві та впливу Російської Православної Церкви на формування єдності Київської Церкви, більше читайте тут. А вже під час другої сесії зосередили свою увагу саме на спробах об’єднання у минулому, модель подвійного сопричастя та запропонували нові форми екуменічної співпраці.

 Що дає історія Київської митрополії для сучасного діалогу й екуменічного руху?

На це питання шукав відповідь д-р Ігор Скочиляс, проректор з наукової роботи УКУ: «Коли говоримо про Київську Церкву – це означає, що говоримо про еклезіальну мрію. У реаліях XV століття у Київській митрополії між православними і католиками існувала взаємодія, культурний обмін, міжконфесійна комунікація, які могли призвести до того, про що мріють екуменісти, мільйони християн. Тоді це можна було назвати «унією» чи «подвійним сопричастям», усе залежить від інтерпретації джерел. У цей час з’явилася рецепція у Східній Європі унійної ідеї як продукту пізньовізантійської схоластичної теології – Флорентійська унія. 1458 року з’явилася також булла Папи Пія ІІ, яка на тривалий період заклала канонічні засади організації Київської митрополії у межах Польсько-Литовської держави. Тобто наявний контекст сопричастя Київської Митрополії з Римом. А другий бік цього сопричастя – відновлення єдності, спілкування з Церквою-Матір’ю – Константинополем. Це унікальний документ, єдина пам’ятка, яка є рефлексією на модель «подвійного сопричастя» у Київській митрополії і на прямі, безпосередні контакти з Римом, які тривають і надалі, та подвійну юрисдикцію митрополитів».

Доповідач розповів і про екуменічні ініціативи знизу від простих мирян. Так наприклад князь Іван Сапега, один з руських магнатів, побудував храм для богослужіння двох конфесій: католицької і православної.

«Досвід подвійного сопричастя еклезіологічно неможливо перенести на реалії ХХІ століття. Однак з екуменічної перспективи він є продуктивним для конструювання сучасних моделей відновлення єдності» – переконаний історик.

5 моделей єдності Церкви – котра найефективніша?

Директор Інститут екуменічних студій УКУ Павло Смицнюк проаналізував п’ять моделей єдності: уніатизм; «одночасне» чи «подвійне» сопричастя; боротьба за традиційні цінності; державотворчий чи націєтворчий екуменізм; кенотична еклезіологія.

«Сьогодні ми прийшли до розуміння, що уніатизм не є тим шляхом, який приведе до єдності християн. Мейнстрім православних і католиків відкидає ідею, що правильний шлях до єдності полягає в поглиненні острівців чи фрагментів інших церков у своє лоно. Ще не знаємо, яким є шлях, який приведе нас до єдності, але точно знаємо, які методи поглиблюють розкол замість того, щоб його загоювати» – зазначив богослов.

«Модель “подвійного” сопричастя розвинулася в середовищі мелхітської Церкви. В українському контексті питання одночасного сопричастя стало об’єктом вивчення і дискусій для студійної групи Київської Церкви. Цей діалог ніколи не мав офіційного статусу, але УГКЦ офіційно наголосила на значному внеску здобутків цієї групи для розуміння екуменізму. На офіційному рівні до ідеї одночасного сопричастя звертався Любомир Гузар. У листі до предстоятеля УПЦ митрополита Володимира він запропонував алгоритм досягнення сопричастя між сходом та заходом завдяки єдності в служінні євхаристії і з спільним Патріархом. Відповідь була стриманою. І до сьогодні одночасне сопричастя, навіть якщо воно має всі права історичного прецеденту, православні партнери не сприймають як легітимну модель єдності» – пояснив директор ІЕС.

Чим небезпечні «консервативний» та «націєтворчий екуменізм»?

Щодо третього шляху єдності, який доповідач окреслив як «консервативний екуменізм» – спільні зусилля над утвердженням певних етичних постулатів, захист традиційних цінностей, то, на думку Павла Смицнюка, така співпраця може перетворитися на хрестовий похід однієї ідеології проти іншої: наприклад консерватизму проти лібералізму чи навпаки. Крім того, захищати традиційні цінності можна і з мусульманами, і з атеїстами, і з усіма людьми доброї волі.

«Державотворчий чи націєтворчий екуменізм передбачає секуляризацію церковної свідомості. Тут Церква розуміє свою місію з погляду суспільної користі для нації, яка виявляється наприклад у збереженні її мови та культури, проповідуванні моральності, сприянні благодійності й освіті внаслідок чого церква стає об’єктом політичної експлуатації. Тобто те, що Церква втратила як релігійна інституція, вона старається відвоювати через своє прив’язання до національної ідеї.

Залучення українських церков до державотворення і утвердження національної ідентичності має свої нюанси, адже в українському вимірі добрі стосунки між Церквами сприймаються як кроки до об’єднання нації, гуртування проти спільного ворога в образі іншої держави чи юрисдикції. Звичайно, Церква не повинна ігнорувати державотворчі та суспільні питання, але й не повинна втратити своєї суб’єктності. Діалог і співпраця між Церквами має ґрунтуватися на чомусь більш євангельському, ніж національна консолідація та наявність спільного опонента» – наголосив науковець.

Чи існує євангельський шлях до єдності?

«Секрет єдності криється в понятті “жертовності”» – поділився роздумами Павло Смицнюк і запропонував обрати моделлю єдності Церков в Україні і поза нею «асиметричний екуменізм».

«Насамперед це ставлення до інших Церков і юрисдикції побудоване не на принципі взаємності чи компромісу, а на принципі дару. Прикладом цього є те, що Бог не побажав ставитися до людини так, як вона ставилася до нього, а вчинив асиметрично: зробив перший крок назустріч, потім другий, третій, аж до смерті Сина Божого на Хресті» – пояснив доповідач і додав: «Тільки зерно, яке померло – приносить плід, а не те, яке сухенько лежить собі у коморі. Тож поки будемо хотіти поглинути іншу Церкву, щоб вона померла, влилася чи розчинилася всередині нашої, а ми принесли плід, доти наше бажання єдності буде безплідним. Церкви повинні розцінювати своє існування не як ціль саму по собі, а як символ, інструмент Царства Небесного».

За словами директора Інституту екуменічних студій, українським Церквам варто відкинути модель взаємності та утилітарного обміну, а натомість практикувати прощення та творчу ініціативу.

«Асиметрію потрібно зробити одним із принципів екуменічного діалогу. Якщо чекатимемо поки інші зміняться, стануть коректнішими, проявлять ініціативу, відкладатимемо прощення поки інший не попросить, то можемо чекати до кінця віків. Буде нескінченна «спіраль непрощення». Принцип взаємності робить нас залежними, поневоленими діями інших Церков, на які тільки відповідаємо. Асиметрія – робить нас вільними і дає нам змогу тримати ініціативу в наших руках. Пропоную цю модель для УГКЦ, спільноти до якої сам належу, проте це не означає, що вона не буде прийнятна для православних. Але це їхня справа, подумати над такою моделюю і ми не повинні ставити її як умову з католицької сторони» – закцентував богослов і зробив висновок: «Сьогодні екуменічний діалог зайшов у глухий кут через логіку компромісу та взаємності. У конфесіях переважає логіка ринку. У такій ситуації асиметричний підхід до діалогу може стати виходом з глухого кута».

Анна Микуляк

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...