Владика Димитрій був учасником Об’єднавчого собору українських православних церков (15 грудня 2018 р.) та процедури підписання документа про автокефалію Православної церкви України в храмі Святого Георгія в історичному районі Константинополя — Фанарі (5 січня 2019 р.). «Духовність» пропонує читачам з уст митрополита Львівського й Сокальського ПЦУ глибше усвідомити епохальність тих подій, переосмислити чинники, що передували отриманню Томоса, і розуміти виклики, які стоять зараз перед Православною Церквою України.

 

Результат 30-річної боротьби

Ті події, які відбулися на Фанарі 5–6 січня 2019 року, ми ще не до кінця осмислили. Епохальність, історичність і масштабність здобуття Томосу для нас ще залишаються загадковими. Цей документ став реальністю, наші очі його побачили. Томос став нашою національною святинею, реліквією, бо цей документ проголошує автокефалію Православної Церкви України. Це 30 років боротьби, починаючи з 1989 року, коли у Львові отець Володимир Ярема в Петропавлівській церкві на свято Преображення Господнього оголосив свій крок відходу від Московської патріархії та проголошення автокефалії. Від 19 серпня 1989 до 15 грудня 2018 року ми виборювали автокефалію, не один раз зверталися до Вселенського патріарха. Мені довелося бути в цих делегаціях, відчувати близькість із Вселенською патріархією, інколи розчарування, бо відповіді були дуже розмиті.

Чинники, що передували Томосу

Останніми роками, починаючи з 2016 року, наша делегація неодноразово бувала на Фанарі, зустрічалася зі спеціально створеною комісією. Відчували наближення цієї дати. Усе кардинально змінювалося, відколи в Україні почалася війна. Патріарх Філарет казав, що це може відбутися через 10 років, або ж через рік. Ми не могли до кінця вірити, що це взагалі відбудеться. Це сталося завдяки нашим молитвам, бо впродовж року постійно за це молилися.

Для того, щоби це сталося, мали визріти певні чинники: одностайна позиція Української держави. Президент, Верховна Рада й Кабінет Міністрів України надіслали листи Вселенському патріарху. Участь нашої Української держави задекларована в Томосі згадуванням імені Президента Петра Порошенка в останньому абзаці. Цього ми не знайдемо в інших документах про церковну автокефалію, які були надані православним церквам у ХІХ–ХХ ст.

Виклики перед Православною Церквою України

1) Назва Церкви. Ми всі звикли до назви «Православна Церква України». Утім, дехто в нашій Церкві вагомо вказує на те, що ця назва неправильна — тобто повинна бути Українська Православна Церква. І ви знаєте, що Київська Митрополія зареєстрована як Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України). Дехто вказує на те, що назва Православна Церква України — це особливості грецької мови. Утім, треба звертати увагу також на те, що вкладаємо в назву. У нас цей зміст має своє наповнення — Українська Православна Церква. Якщо би поставити перед іншою релігійною організацією, що вона не може так називатися, то ця назва має бути за кимось закріплена. Тому вирішено вживати дві назви, і статутні положення передбачають це.

2) Єдність всередині Церкви. Для нас це дуже важливо, бо об’єднання задекларовані в грудні 2018 року. Нам усім треба всередині знаходити порозуміння між тими гілками, які доєдналися до цього історичного об’єднавчого процесу. Перший такий крок зробив Священний Синод нашої Церкви. 6 лютого 2019 року першим рішенням журналу були упорядковані титули архиєреїв та назви єпархій. Будуть внормовані статути, постанови Синоду вказують на те, що є канонічне право стосовно переходів парохій у ту чи іншу єпархію. Але дуже важливо усвідомити, що ми є в єдиній Церкві. І цей процес усередині Церкви повинен іти прямою червоною лінією по висхідній до єднання.

3) Ім’я Предстоятеля Церкви Епіфанія повинне згадуватися у всіх храмах ПЦУ під час Богослужіння. І жодного винятку не повинно бути. Хтось мені може заперечити, що існує канонічне право, яке дозволяє єпархіальному архиєрею впоминати у своїй катедрі предстоятеля, а вже парохіяльні священики тільки впоминають правлячого архиєрея. Це правило може існувати тоді, коли є єдина Православна Церква. Але в нас ще є православні Московського патріархату. І для того, щоби канонічний порядок зберігався, щоби кожна людина відчувала свою належність до Церкви, треба обов’язково впоминати ім’я Предстоятеля нашої Церкви. Це вказівка, прописана в статуті.

4) Наша мета — Патріархат. І не думайте, що той статус, який наша Церква отримала зараз — Київська митрополія — це доконечний і остаточний статус. Зазвичай, для цього треба працювати, дуже багато. Насамперед, запорукою Патріархату повинна бути єдність українського православ’я, коли з нашою Церквою зіллються також і ті, хто зараз перебуває в Московському Патріархаті. Але коли така єдність настане — тоді час говорити про Патріархат. Для цього нам варто подолати всі виклики й ризики, які є перед Церквою.

Марта Більська

Фото Валентини Євтушок

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...