Дружба є потрібною для життя, бо дружба міцнішає, коли друзі бачать один одного. Саме тому, коли непередбачені обставини перешкоджають друзям зустрітися, їх огортає певний смуток, який виліковується надією на скоре побачення. Їм необхідно бачитися, щоб їхня дружба ткала зв’язок їхньої єдності! У «Потаємних щоденниках» Моріс Блондель, французький філософ минулого століття, що помер у 1949 році, встановив для себе, ще будучи студентом Педагогічного інституту: «Дружба посідає значне місце у моєму житті»[1]

Біблійні мудреці оспівують її: «Вірний приятель – міцна захорона: хто знайшов його, той знайшов скарб. Вірному другові немає ціни, і немає ваги, щоб вартість його зважити» (Сир. 6: 1415). Дружба є настільки потрібною для життя, що вона перебуває у серці спасіння, яке здійснює Христос.

Дружба у горі та щасті

Видається очевидним, що дружба є особливо необхідною страждущим. Проте, так не є насправді. Дружба є однаково необхідною як нещасним, так і щасливим людям. Безперечно, нам відомо до якої міри людина, випробовувана стражданням, потребує розрадника. Цим розрадником є друг, із яким вона може поділитись своїми болями. Особливо вона може отримати від нього відголос життя сильнішого за біль. Було б надто просто зіткати нерівний зв’язок між страждущим та його відвідувачем, який не страждає. Такий зв’язок не називається дружбою, а патерналізмом. Насправді треба, щоб існувала певна рівність між друзями. Чи не помічали ми, як сплітаються дружні зв’язки між людьми, що однаково страждають, замкнені у смертних таборах? Якщо друг є необхідним для того, хто страждає, це не лише для того, щоб біль міг вилитися, але й також, і особливо, щоб розділити те, що є спільним для розрадника, як і для того, хто страждає: життя та бажання жити. Друг перешкоджає життю стати абсурдним для того, хто страждає. Друг вміє страждати стражданням іншого, бо він розуміє, яку перешкоду життю це страждання може становити. Він вміє виявити у виразі цього страждання заклик до життя, що приєднується до нього, друга, який також хоче жити.

Таким чином, просто зрозуміти, що щаслива людина також потребує дружби. Будучи народженою для життя у суспільстві, людина є особою, найпотаємніша природа якої виражається у її соціальних відносинах. Без таких стосунків людина не може жити, ні перебувати у правді, стверджує Другий Ватиканський собор в Уставі Церкви у сучасному світі, «Gaudium et spes» (№ 12). По-дружньому людина ділиться з іншими своїми улюбленими діями, через які вона входить у життя; вона ділиться також своїми найпотаємнішими почуттями, через які висловлює своє життя. Це ділення діями чи почуттями сплітає зв’язок дружби, що є сопричастям у цьому житті, особливому для кожного і водночас тотожному у друзях. Це життя може бути передане грою: друзі люблять гратися разом. Воно може виявитися у праці: друзі щасливі, якщо їм доводиться працювати разом. Чому прогулянка друзів є набагато гарнішою? То яку ж дивну чесноту має дружба? Завдяки їй звичайна прогулянка горами стає великим щастям. Звідки походить ця влада дружби? Завдяки їй люди причащаються тим, що є найпотаємнішим у них та засадничим: життя та бажання бути щасливим. Дружба має дивовижну силу відкривати цю таємницю та змушувати жити нею. Вона не вимагає, щоб це було свідомим. Вона це робить і цього їй достатньо.

Як же ж тоді зрозуміти той факт, що дружба є таким рідкісним явищем, будучи такою доконечною? Чи не прагнемо ми усі жити насправді? Дружба не повинна проливатися. Щоб бути справжньою, вона потребує особливої якості, яку кількість псує. Справді, дружба вимагає, щоб сопричастя відбувалося у найціннішій таємниці кожного: його житті та його бажанні жити.

Наприкінці історії свободи

Стати друзями означає стати тим, чим ми є, стаючи вільними істотами. Дружба є привілеєм вільних людей, які скуштували цієї свободи, що перебуває у глибині них самих і прагне справді виринути. Ми народжуємося із цією дружбою, «привілейованою ознакою образу Божого» у кожній людині, як про це заявляє Пасторальний устав «Gaudium et spes» (№ 17). Нам треба навчитися жити згідно з цією свободою. Кожен етап цього навчання характеризується дружбою. Якість набутої дружби вимірює ріст у свободі. Чим більше свобода розвивається, тим ціннішою та рідкіснішою є дружба. Справді вільним чоловікам та жінкам відповідають рідкісні друзі, які поділяють таку ж свободу. Святий любить всіх людей; проте у нього мало друзів.

Отже, дружба є біблійною назвою, яка позначає центр Союзу між Богом та людиною. Вона відкриває щось у Союзі, який Бог встановив зі своїм Народом. Чи цей Союз не є водночас місцем свободи та його спасінням? Чи не є він відновленням людини, оновленої в правді, на образ її Творця (Кол. 3: 910)? Отже, із новим Союзом у Христі постає справжня свобода людини та правда її створення на образ та подобу Божу. У розповіді про зв’язування Ісака (пор. Бут. 22) постає дружба між Богом та Авраамом. Авраам є досить вільним від усього, зокрема від себе самого та свого вищого блага, яким є його син, котрого він спочатку вважав «сином обіцянки», а не винятково своїм.

Святе Письмо наголошує на цій свободі Авраама. Він став вірним. Він є достатньо вільним, щоб вірити в обіцянку Бога, що «має силу й воскресити з мертвих», як сказано у Посланні до євреїв (11: 19). Від початку Біблії до проповідування першої християнської спільноти, що передав апостол Павло, віра Авраама прославляється: «Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність» (Бут. 15: 6, що цитується у Рим. 4: 3). Авраам є Отцем вірних! Він став Отцем учнів Ісусових, їхнім Отцем у вірі. Проте, ця віра є вільним актом, найвищим, який може здійснити людське серце. Він полягає у «вільному віддані себе Богові, який одкриває», як зазначає Другий Ватиканський собор у своєму уставі «Dei Verbum» про божественне Одкровення (№ 15). Такою є краса любові, скріпленої між Богом та людиною. У вічному Союзі, що уклав Бог з людиною, сяє краса вічної свободи Бога, який промовляє до людини, та врятованої свободи людини, котра вірою відповідає своєму Творцеві та Спасителю. Союз цих двох вільних свобод, без рабства, називається «дружбою». Хто достатньо скаже про дружбу, що існує між Богом та людиною і є найгарнішим із його творінь?

П’ЄР Д’ОРНЕЛЛЯС, директор катедральної школи, єпископ-помічник Парижа

За матеріали конференції «Дружба як екуменічна цінність»

 


[1] Maurice Blondel, Carnets intimes (Моріс Блондель, Потаємні щоденники), т. 1, 17 січня 1884, Cerf, 1961, С. 33.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...