Продовження інтерв’ю, опублікованого в попередньому номері, з Жан Емануель Ютен, спеціально запрошеним гостем на Х Екуменічному соціальному тижні у Львові.

–  Також багато дискусій точиться навколо Ваших міркувань про мігрантів. Недоброзичливці приписують Вам завелику опіку над ними. Ми б хотіли почути вашу думку. Ви підтримуєте мігрантів у Європі?

–  Це дуже складне питання. Я вважаю, що ми маємо підтримувати людей, які були змушені покинути власну країну. Особливо якщо їх переслідують. Нам необхідно простягнути руку допомоги їм. Люди тікають тому, що не бачать сенсу свого існування вдома, не мають надії на майбутнє. І вони сподіваються, що якщо вони переїдуть в Європу – це буде певним філіалом раю для них. Але таким способом проблеми не завжди будуть вирішені. Тому вважаю, що ми маємо приймати людей, які у безвиході, але також маємо зобов’язувати їх розвивати себе.

Основне –маємо надати людям допомогу, зокрема правову, і у той момент, коли ситуація у їхній країні покращиться, відпустити їх назад починати власний бізнес та розвивати Батьківщину. Політика стосовно мігрантів повинна бути максимально прозорою та чесною. Неприйнятно заплющувати очі на трагедії та проблеми мігрантів, казати, що переймаєшся, але не перейматись. Ми завжди маємо допомагати тим, хто цього потребує. Франція – велика та потужна країна, яка має достатньо ресурсів для допомоги, але робить у цьому напрямку дуже мало. Основне на чому роблю наголос – не підтримую переселення людей, а наполягаю на тому, щоб вони перечекали важкий період своєї держави у безпеці, а потім повертались на Батьківщину і влаштовували там своє майбутнє. Багато хто плутає цю мою ідею із надмірною опікою, це, на мою думку, недоречно.

–  В кожного автора є «настільна» книга, читаючи яку, він щоразу відчуває все більше і більше деталей та моралі. А у Вас є книга, до якої Ви повертаєтесь знову і знову?

–   Я перечитала багато різних авторів і книг але, як не дивно, є лише одна книга, до якої я звертаюсь знову і знову. Це Біблія. Вона увібрала в себе різні життєві ситуації, які трапляються з кожним із нас. У моїх планах прочитати ще безліч авторів, які хочуть, щоб світ змінювався на краще. Свобода, благодійність, справедливість – це ті риси, які людство може вчити безкінечно, покоління за поколіннями. Книги з таким змістом я і намагаюсь обирати.

–   Що найголовніше для Вас у житті?

–   Найголовніше для мене – кохання мого чоловіка. Ми разом вже п’ятнадцять років.

–  Розкажіть більше про французів? Це принципові люди? Я чула багато історій від туристів про те, що у Франції їм відмовляли у спілкуванні англійською мовою.

–  О, невже так і було? Я думаю, що справа саме в тому, що французи не дуже вправні у англійській, тому так і сталось (сміється). Французи ніколи не робитимуть того, у чому вони не почуваються «як риба в воді».

–  Ви не соромитесь говорити на важкі соціальні питання, такі як одностатеві шлюби та гомосексуалізм. Вас багато критикують через це у Вашій країні. Обґрунтуйте свою думку.

–  У своєму житті люди можуть робити те, що вони захочуть, я переконана в цьому. І ми не можемо виносити їм за це якісь вироки. Загалом я не бачу сенсу у тому, щоб судити людей. Свобода життя, свобода вибору – це маємо брати за основу. Інша проблема, що дітям, які виросли у одностатевих сім’ях важко зрозуміти, як вони з’явились на світ. Можемо сказати дитині, що вона має дві мами, або два тата, але ця дитина буде розуміти, що в реальності вона має і маму, і тата, але хто вони? Діти мають бути у мирі із власним походженням, тому ми маємо бути щирими з ними. Виховувати дитину можуть ті, хто цього прагнуть, але обманювати дитину не може і  не має права ніхто. Одностатеві шлюби у сучасному світі не мають бути питанням. Питанням має бути, як зустріти в обличчя цю тенденцію.

–  Над чим працюєте зараз? Який напрям у роботі розвиваєте? Можливо пишете якусь статтю і можете відкрити нам завісу таємниці?

–  Так, саме працюю над новою статтею про болісне питання сучасності, про яке раніше вже трішки розповіла вам – евтаназію. Багато також працюю в газеті, тому що Франція зараз напередодні великої революції нових технологій. Моя мета – розвивати газету у середовищі, яке постійно змінюється. Багато думаю і писатиму про те, як можна розвивати людські цінності в серцях людей. Сприятиму дебатам між різними шарами населення, щоб досягти більшої солідарності та свободи у власній країні.

Після інтерв’ю ми ще довго розмовляли про війну в Україні та її вплив на свідомість людей. Жан Емануель розказала, що дуже переймається країнами, які страждають від політичної агресії, а особливо – долями людей. «Найголовніше для мене – щоб не страждали діти», – поділилась журналістка.

Підготвала Дар’я Кучер

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...
Ми рекомендуємо