На початку ХХ ст. відомий німецький соціолог єврейського походження Георг Зіммель сказав, що війна – це моральний катарсис. Тоді в студентські роки, коли мені випало це дізнатися, його думка здавалась дивною, ледве не цинічною. Про яке очищення може йти мова, якщо війна – це період, під час якого люди в першу чергу вбивають інших людей? Тоді не викликало сумнівів, що війна навпаки має виховувати в людині особливу жорстокість і безжалісність, притупляти усі можливі докори сумління. Але війна – це ще й тоді, коли готовий померти заради вищої ідеї і задля тих людей, котрих хочеш захистити. Це тоді, коли під свистом куль забираєш з поля бою тіло загиблого друга, прикриваючись лише дерев'яним щитом.

Події 18-20 лютого назавжди змінили все. Коли на одному з телеканалів їх назвали війною, всередині все перевернулося, але ні сил, ні морального права заперечити це не було. Лише страх, що це не закінчиться, розуміння, що усю країну топлять у крові, а ти не можеш цього зупинити. А потім було багато квітів, свічок, молитов, все нових і нових імен. Нових облич – усміхнених, щасливих, живих. І сліз. Один чоловік років 50-ти на львівському Майдані просто заходився плачем, розгублено переводячи погляд з одного фото Героя Небесної Сотні на інше. І ніхто не міг його заспокоїти. Над кожним нависла загрозлива тиша, яку не смієш порушити, адже будь-яке вимовлене слово, будь-яка висловлена в цей момент точка зору виглядатиме пафосно і демагогічно. І кожен знав, через кого нам все це, бо усі заплямовані більшим або меншим грішком. Хтось у 2010-ому дозволив собі розкіш голосувати проти всіх або взагалі не йти на вибори. Хтось не вважав ганьбою дати або взяти хабар. Хтось був байдужим до чужої біди. А хтось просто занадто довго мовчав. Ми усі роками готували ґрунт для того, щоб це кровопролиття відбулося.

Тому квіти і свічки на Майдані – це не лише спосіб вшанувати пам'ять загиблих. Це прояв того болю, який для всіх став особистим, і визнання своєї вини. Це – каяття, а відтак і очищення.

Я насправді не знаю, чи ми стали кращими вже зараз, чи ми змінилися настільки, щоб почати змінювати й життя навколо себе. Єдине, що здається близьким до істини, це те, що ми усвідомили, в чому були неправі. А це може врятувати від прийняття жертви Небесної Сотні як належного. От і зараз ми потрапили в ситуацію, яка загрожує повторенням розправ з народом на Майдані. Це нове випробування, в якому основне – не дати себе залякати. Бо страх є тим інстинктом, який змушує змиритися із загибеллю людей. А змиритися – означає відступити, здатися і здати все те, що вже було досягнуто, піти на черговий компроміс з власною совістю. А цьому нема виправдання. Це все одно, що зрадити або продати душу.

 

* Ad perpetuam rei memoriam (лат.) - На вічну пам’ять про подію

Фото:

 http://life.pravda.com.ua/society/2014/02/23/153583/ (автор - Артем Жавроцький, УП)

 

Блог Олени Гриньків

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...