Останнім часом, коли заводять мову про Церкву, дуже часто торкаються питання секуляризації. Мабуть, перше значення цього терміну, яке кожному спадає на думку, – це розмежування сфер діяльності Церкви і держави. На перший погляд, що могло б бути краще? Держава не втручається в справи Церкви, тож Церква не підлягає впливу політики тієї чи іншої правлячої партії. До того ж лідери церков не мають спокуси взяти на себе функції світської влади, прикладів чого в історії є більш, ніж достатньо.

Але це значення секуляризації насправді є хибним. Вона є значно складнішим процесом і має непередбачувані наслідки. Справа в тому, що Церква починає відокремлюватися не лише від держави, а й від суспільства в цілому. Аргументом прихильників цих змін є те, що релігія має бути особистою справою кожної людини. На практиці це проявляється в тому, що вона стає справою навіть не особистою, а приватною, тобто чимось, схованим від сторонніх очей. Тут проблематичною є роль Церкви як спільноти вірних, належність до якої кожен може продемонструвати, адже свобода совісті та віросповідання все ще залишається гарантованим (до речі, тою ж таки державою) правом людини. В західних країнах це знаходить свій прояв у тому, що публічне використання будь-ким релігійної символіки (як от носіння хрестика на шиї, наприклад) вважається неполіткоректним, тобто таким, що може образити когось з відмінними релігійними поглядами.

Україну такого ґатунку протиріччя між Церквою і суспільством, здається, не торкнулись. У нас напевно складно віднайти місце, де б не було жодного натяку на релігійну символіку. Часто в нішах фасадів будинків або на подвір'ях встановлюють фігури Матінки Божої чи Ісуса Христа, які представлені для загального огляду. У маршрутках водії чіпляють до лобового скла вервечки, а продавці у магазинах приклеюють скотчем образки біля касових апаратів. Але при цьому той же водій не зупиняється на прохання пенсіонера, а продавчиня запаковує покупцю несвіжий товар.

В Україні «звільнення» суспільства від релігійного впливу, чим насправді є секуляризація, проявляється в зовсім інший спосіб. Складається враження, що людина може дозволити собі бути християнином лише у неділю під час Служби Божої. Церква стає єдиним місцем, де можна поводити себе дійсно порядно і морально. І коли виходиш за двері храму, то ніби потрапляєш до іншого світу, де діють свої закони і правила. Здається, щоб вижити в ньому, змушений їх виконувати, адже усі вони мають відтінок обов'язковості. Водій не може підвести пенсіонера, бо таке марнотратство невигідне перевізнику. Продавчиня змушена торгувати протермінованими продуктами, інакше її виженуть з роботи. Невиконання «законів» загрожує особисто нам, тож ми легко знаходимо собі виправдання, перекладаємо вину на роботодавця чи когось іншого і вмиваємо руки.

Та в дійсно порядного християнина такі речі мали б викликати протест! Обов'язок перед світом суперечить іншому обов'язку - обов'язку перед Богом. А це вже стосується релігійних почуттів віруючого, які б мали бути захищені. Тому кожен повинен почати з себе й мати сміливість заявити, що не може погодитись і змиритись з тими порядками, які йому нав'язуються. Рано чи пізно це принесе свої плоди.

І це зовсім не буде шкодити тій політкоректності, якою часто прикриваються. Усі світові релігії об'єднує одна річ: вони однаково засуджують нечесність, корисність, байдужість, жадобу влади. Це означає, що релігійна мораль є універсальною. Тримаючись за неї, можна побудувати єдину громадянську мораль, яка задовольнить усіх. Саме так конфлікт між Церквою і суспільством може бути подоланим.

Блог Олени Гриньків

 

Коментарі   

+4 #2 Олена Гриньків 26.03.2014, 16:03
Роксолано, дуже дякую за коментар!
Я зовсім не хотіла своїм дописом образити невіруючих або представників інших віросповідань. Про погляди невіруючих я не писала не тому, що їх ігнорую, а тому що намагалася звернути увагу на кризу в самому християнстві, коли люди вважають себе релігійними, але при цьому не діють відповідно до моралі. Тут Ваше зауваження про те, що є люди нерелігійні, але при цьому моральні – дуже доцільне, і я з ним погоджуюсь.
Мабуть, я також не дуже чітко пояснила, що вважаю релігійною мораллю, а що громадянською. Насправді для мене це одне й те саме, бо вважаю мораль універсальною. Є багато релігій (і світові, і національні), але усі вони наголошують, що не можна красти, вбивати, брехати, обманювати (цей перелік можна продовжити). Також і в атеїстичних суспільствах (наприклад, в тому ж таки СРСР) мораль була важливою, хоч і не мала релігійного підґрунтя. І якщо вже говорити безпосередньо про людину, то мабуть кожен, незалежно від того, чи є релігійним, інтуїтивно відчуває, що правильно, а що неправильно, зазнає докорів сумління – а це вже свідчить про моральність і духовність.
Також мушу підкреслити, що розрізняю релігію як особисту справу і як справу приватну. Релігія як особиста справа – це тоді, коли людина обирає, у що їй вірити або не вірити, поважає вибір іншого та розраховує, що її вибір теж буде поважатися. При цьому жодні погляди (ні релігійні, ні нерелігійні) не нав’язуються іншим. Релігія як приватна справа – це, для мене, тоді, коли людина має певні переконання (релігійні або нерелігійні), але про них говорить лише у колі однодумців, щоб не образити людей з іншими переконаннями. З цих причин вона не може захистити свою позицію під час дискусії, бо цей захист хтось може сприйняти як нав’язування певних ідей. А це виглядає не дуже толерантно стосовно усіх сторін. Релігійні люди – особливо чутливі до цих питань. Для віруючої людини її релігія – це частинка її особистості, а не лише сукупність поглядів. Любити Бога – це все одно, що любити своїх батьків, дітей, свою країну; людина не може про таке мовчати. Тому, як на мене, сприйняття релігії як особистої справи є толерантним і не мало б нікого ображати.
Цитата
0 #1 Роксолана 07.02.2014, 11:59
я не згідна з Вами. тому, що не враховується думка людей, які не є християнами. ось, наприклад, я - українка, але не християнка. це звучить, як парадокс, бо наша культура дуже тісно переплетена з релігією, саме християнською. при таких обставинах ми впадаємо в іншу крайність - нав'язування своїх ідей іншим людям: хоча б те саме хрещення новонароджених дітей (і коли дитина виростає, і хоче сама визначитись з світоглядом, то: "ти хрещена, а значить, ти - християнка...". а якщо ні?). ось наприклад, кримінальна відповідальніст ь (в Росії) за образу почуттів віруючих. а як же образа почуттів невіруючих?
насправді, в деяких аспектах це трохи схоже на дискримінацію осіб невіруючих. стосовно них є багато стереотипних уявлень, які прирівнюють невіруючихдо людей бездуховних та аморальних. ні, це не так. бо духовність не дорівнює релігійності. вища духовність в повазі до вибору кожного.
тому, я вважаю, що релігія має бути справою приватною.
Цитата

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...