Кажуть, що Україна сьогодні прокинулася зі сну. Та мабуть вона ніколи й не спала. Вона перебувала в мовчазному вичікуванні того моменту, коли її пробудження буде видно і чутно всім.
Цього моменту ніхто не готував. Правду кажучи, ніхто до нього й не готувався. Якимось дивним чином пробудження назрівало й раптом виявилося, що сотні тисяч українців думають, що щось йде не так, як треба. І тоді, коли вони заговорили про це, стало зрозуміло: ми є.
Особливо знаковим для Євромайдану є те, що українці нарешті визначили, чого вони дійсно хочуть. Звісно, я зараз не маю на увазі шляхи досягнення цілей і вирішення проблем – ці питання ще потребують тривалого обговорення. Але сам факт того, що на сьогоднішній момент українці таки здатні осмислити ситуацію, яка складається в країні (незважаючи на свою до недавнього часу громадянську пасивність), самостійно прийняти рішення про участь в протесті, є свідченням не лише готовності до дій. Це означає, що ми діємо вже, зараз, сьогодні. А отже, повторюсь, ми є.

Так, ми говоримо різними мовами. Ми ходимо до різних церков. Ми не завжди впевнені в тому, яким шляхом повинні іти, щоб статися як держава. А коли впевнені, що знаємо це, то часто усвідомлюємо, що дивимося на речі по-різному. Але ми думаємо і нам вже не потрібен хтось, хто робитиме це замість нас. Ми перестали слухати всіх підряд і навчилися чути власний внутрішній голос. Тішить, що він не шепоче про теплі ліжка і ситні вечері. Тішить, що на майдан людей вивело прагнення відновити справедливість. Адже справедливість – це те, що неможливе у двох варіантах, її розуміння не може розділити. Це якраз і є та істина, яка об'єднує людей. Ми різними мовами говоримо про неї, але при цьому чудово розуміємо одне одного. І молимось за неї спільно, незважаючи на належність до конфесій.
Ми до кінця не вірили, що зможемо. Й навіть зараз лунають думки про те, що Євромайдан не буде ефективним, більшість його вимог так і не втіляться в життя, а люди черговий раз розчаруються і втратять віру в свої сили. Проте дивлячись на прояви людяності майданівців, на те як мирно та злагоджено вони відстоюють свої переконання, дбають одне про одного, на мету заради якої вийшли, дивно називати їх інакше, ніж переможцями. І ми – переможці не лише тому, що просто прийшли і висловили свою думку. Сьогодні ми стали спільнотою. Хіба ж можна після такого розчаровуватись?

Блог Олени Гриньків

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...