Вимушена ввічливість в трамваї, коли хлопець поступився місцем старшій жінці чи молодшій дівчині. «Потрібна» та економічно вигідна усмішка продавчині в «нецентральному» магазині. Позбавлена будь-яких справжніх емоцій розмова по телефону двох незнайомих людей – наприклад, оператора служби таксі та замовника. Проте найбільшим злом з усіх «зол» є такі штучні, ледь не каторжно вимушені розмови і ставлення близьких людей, кращих (чи тепер вже не кращих?) друзів, чоловіка та дружини тощо. Ми, здається, втратили здібність бути щирими, по-справжньому щирими, за власним бажанням.

Тепер у людських стосунках щирість набула такого ж статусу, як толерантність, до прикладу: щось суспільно зумовлене і потрібне, але не відчуте, не усвідомлене сповна; щось, за чим можна сховатися, якщо не знаєш правил гри. Щирість перелицювало лицемірство.

Але чому ми кожного дня все більше відкидаємо оту дитинну щирість на марґінези? Чому щоразу думаємо, де її втулини, навіть якщо це зовсім не доречно? «Правила гарного тону, вимоги етикету», – може хтось так само фальшиво бовкнути. Проте це знову кам’яна маска, а не власна думка. Таке враження, ніби ми живемо в суспільстві репресованих: кожен ретельно приховує власну індивідуальність, щоб бодай не звернули на тебе увагу й не знищили (адже знищували зазвичай якраз за оту «необережну щирість»). Та чому ж я так дивуюся?! Ми ж і є – суспільство онуків репресованих. От і маємо на кожному кроці згідливу обережність. От і маємо, що сьогодні треба виплекати неабияку сміливість, щоб бути щирим. Щирим – отже діяти за власним розумом і покликом серця, казати правду, робити не «за вимогою», а «за бажанням», виробленим та усвідомленим…

Звідси, від нещирості (як від нечистого)) й суспільна апатія, і "марґінальність" нації, і безхребетна мультикультуральність, адже дехто вже втратив вміння і відчуття потреби в щирості та усвідомленості власних дій. І ця «втрата щирості» або ж її перелицювання стали інфекцією, холерою сучасного «двохтисячного» суспільства. Суб’єктам життя – по-іншому їх не можна обізвати – стало байдуже, бо вони щодня отримують і самі виробляють чергову дозу «вимушеної щирості». А кому приємно робити будь-що вимушено? Нікому. Так само нікому усвідомити, що ми під наркотичною залежністю від аморфності - нам все одно, тільки б дозу нещирості отримати: отримати те фальшиво звільнене місце в трамваї, отримати ту фальшиву привітну усмішку коліжанки, отримати врешті-решт оту чесно пораховану решту в магазині і обов’язково (!) з «правильно щирою», награною усмішкою. Озирніться – ми вже залежні від нещирих щирих дій?

Відповідь залишається за вами. Та все ж цікаво було б спробувати нам всім хоч десять хвилин бути справді щирими і відкритими, робити щось приємне іншим, не розмірковуючи над «віддачею» чи кінцевим результатом. І, будь ласка, припиніть іронічно нарікати «наївним» все, що не збігається з таким зручним і фальшивим трафаретом «награної щирості». Зніміть маски! Вберіть щирість природи довкола, нелукавне сяйво сонця, самобутність вітру. Хіба Вас, любий читаче, не втомлює день у день знаходитися в суспільстві нещирих? Саме знаходитися, бо до життя це не дотягує - штучність працює гальмами.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...
Ми рекомендуємо