Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично повідомляє  друзів: «живий,  де знаходиться не каже, довше 2 хвилин не говорить».  Молодий і успішний, він з готовністю пожертвував кар’єрою заради ідеалів. Пройшов Грушевського та Інститутську без серйозних травм, тому вирішив, що свій обов’язок перед Україною виконав не повністю.

Недавно  від нього   надійшла sms:  «Як ви всі? як там у Львові?». Я розгубилась.  Поки він воює, захищаючи державу від російських найманців, ми, його друзі, живемо як жили – працюємо, закохуємось, читаємо, витрачаємо гроші, мріємо про подорожі та  абстрагуємось від поганих новин.  Хтось збирається одружитися, хтось звільняється, хтось готується до переїзду. Недавно  святкували день народження спільного друга. Імениннику ми подарували, куплене  в складчину, Військове казначейське зобов’язання. Жартували, що з процентами прогуляємо їх наступного року разом. 

Кажуть, мама Дена повністю посивіла за кілька тижнів АТО.  Ми не знаємо точно, але всі відчуваємо якусь провину перед нею та іншими матерями чиї діти зараз на війні, поки ми тут живемо собі  далі.  

У місті все по-старому. Львів’яни повільно, але впевнено рухаються до того з чого починали в листопаді минулого року. 

Ті ж дорожезні іномарки на вулицях міста вперто ігнорують правила дорожнього руху. Ті ж хами їздять в чернівецькому поїзді.  Корумповані судді і чиновники продовжують  сидіти  на своїх місцях. Не скажу, що революція гідності їх якось зачепила. Мешканці міста далі переходять вулиці на червоне світло, чекають, що зі вступом в ЄС сміття нарешті почне сортуватися саме собою, а разом з цим все раптово і безповоротно стане добре.

Війна вривається у наші життя спорадично. Іноді зі страшними повідомленнями новин, коли інстинктивно у списках загиблих шукаєш знайомі імена. Сотні воєнних стратегій висловлювались  в автобусах, що перевозили бронежилети і каски з Польщі до України (по одному комплекту в руки), тепер їх так само запально висловлюють в кафешках та робочих місцях. Про події на Східному кордоні нам нагадують  біженці, котрі шукають мирного життя у Львові. До міста прибувають поранені. Стрічку фейсбуку наповнюють прохання здавати кров. Тепер так часто на вулицях можна  зустріти молодих, назавжди скалічених ветеранів. Ось, у мене в дворі щовечора з сином гуляє зовсім молодий чоловік, що втратив руку на війні.  

Ми вигадуємо сотні і сотні назв для того, щоб не виговорювати кожного разу страшне слово «війна».  Повідомлення про маневри російських військ біля наших кордонів вже не лякають так як раніше. Люди вжилися із цим постійним очікуванням жахіття настільки, що іноді  мені здається, якщо Росія таки почне оголошену  війну, більшість відчує секундне полегшення. Ми все ще сподіваємось на підтримку завжди стурбованої Європи, поки наші хлопці без жодної підтримки захищають нас вже сьогодні.

«У нас все нормально, Ден! В центрі як завжди затори через ремонт доріг! Ми чекаємо тебе з перемогою. Повертайся скоріше! Цілим і неушкодженим!»

Блог Марії Гаврилишин

Додати коментар


Захисний код
Оновити

lorem

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...