Як сказав французький письменник і філософ Вольтер: «Свобода – це вітер, який піднімає крила корабля; вітер, щоправда, інколи топить корабель, але без нього корабель не міг би пливти». Сьогодні, у буремні дні, коли молоде покоління українців прагне скинути кайдани, в які його прикували ще в материнській утробі, такий заклик є особливо актуальним. Бо чого варте наше життя без волі, без віри і без любові до своєї Батьківщини? Тоді воно перетворюється на злиденне існування душі, фінішем якого буде забуття.

  Я не можу не погодитися, що тепер доля нашої держави в руках молодого покоління. Спостерігаючи за своїми ровесниками і молодшими від мене хлопцями та дівчатами, я бачу справжню силу духу і бажання боротися за справедливість, якої так не вистачає нашому суспільству. Головне, що це бажання не має нічого спільного зі злобою, ненавистю, тощо. Це своєрідна «священна війна», де головним лозунгом є не нападати на ворога, а захищатися від нього…

   Часто чи то на вулиці, чи у транспортних засобах я чую, як старше покоління критикує молодих українців за їхню нібито безвідповідальність, погану поведінку чи інші іноді гіперболізовані вади. Але будьмо чесними, не завжди поважний вік людини є приводом її поважати і нею захоплюватися. Хамство, невігластво, лицемірство і безцеремонність не мають ані віку, ані статі, і вже точно не залежать від соціального статусу людини.

   Молоде українське суспільство останні роки справді жило у полоні стереотипів і безглуздих соціальних забобонів. Нас заохочували думати більше про матеріальні та практичні речі. На нас передчасно ставили хрест. Страх, з яким ти прокидаєшся кожного дня, знайомий, мабуть, кожному. Адже, молоді люди сьогодні не впевнені у майбутньому і тому часто приносять власні мрії як жертву на вівтар соціальної стабільності. Донедавна і я так думала. Але зрозуміла, зрадивши своїм ідеалам, ти забуваєш, хто ти насправді. І не зчуєшся, як за кілька років перетворишся на сварливу, вічно не задоволену життям жіночку чи набурмосеного пузатого дядька, яким байдуже до високих ідеалів, головне – дожити до кінця робочого дня.

   За словами визначного британського політичного діяча Бенджаміна Дізраелі, віра в героїв породжує самих героїв. А ще, звісно, віра в Бога. Бо як не крути, а без неї вже точно не обійтися. Вона стала тим невидимим щитом, що береже нас від політичних орків, від монстрів-беркутівців і «легіонів зла», які готові напасти в будь-який момент. Сьогодні віра дає молодому поколінню українців відчути, що велич людини не в тому, що вона має, а в тому, ким вона є.

   Кілька місяців тому я з однією своєю хорошою подругою говорила про те, як важко вижити у сучасному українському суспільстві, й що для цього потрібно справді вірити у Бога, у краще життя, у те, що Україна відродиться одного дня. Моя подруга сказала: «Якщо Бог – це батько, може, в Нього є улюблені діти, тобто, улюблені нації та люди, і Він забув внести нас у цей список?». Я надовго запам’ятала ці слова. І тоді вони здалися мені доволі раціональними і влучними. Та сьогодні я бачу, наскільки все змінилося…

   Ми не просто маємо вірити в Бога і себе, ми мусимо це робити, бо більше нема кому вірити. Не можна сумніватися, бо як сказав хтось із мислителів, людина, яка не вірить ні у що, готова повірити у все.  Тепер я рада, що живу в час, коли тріумфують молодість та віра. І, говорячи про молодість, я маю на увазі не тільки молодість тіла, але й душі. Молоді українці – це люди, яким не буде соромно дивитися в очі своїм дітям, які не червонітимуть, коли гортатимуть сторінки підручника з історії, бо вони залишаться в пам’яті борцями, а не злочинцями чи байдужими. Я  впевнена, що ми живемо в справді велику епоху, коли кожен індивідуум все-таки людина, яка має права, а не тварюка, що трясеться від кожного слова і боїться підняти голову.  А наступні роки будуть часом, коли ми не просто виживатимемо, але й будемо жити як вільні люди, а не раби.

Блог Ліди Батіг

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...