«Чого не можна зрозуміти, в те треба вірити»
Святий Августин

Період Великого посту чи не найкращий час, щоб писати про Різдво!

Адже всі, очевидно, пишуть про Великдень і приготування до нього. Наймилішими серцю є спогади, а найневиннішим є народження. Тільки 7 січня - народження Божого Сина, а період посту – нове народження нас самих. Ми немов повертаємося в тіло, в якому зібралися жити далі.

В нашій родині і в сьогоденні розписують писанки. Мені частіше доводиться про них писати, проте в дитинстві вдалось значно більше. Коли сонце бігло з під землі до неба, а мама піднімала покришку з криниці, я відчиняла свої очі, які навіть в снах бачили той день. День мого народження. Він відбувався раз сьомий в моєму житті, але того року вперше у період посту. Замість співочої радості і шоколадного торту ми цілий день вживали лише воду з хлібом, та й то тільки після повернення додому від Плащаниці. Мама намагалась пояснити мені важливість того страсного дня, але я не розуміла, як можна полетіти в небо і чого це зробилося тільки один раз за людство. Я часто падала з дерев, стріхи, ганку, шопи, копиці сіна – в останню падати було найприємніше. Але жодного разу я не підлетіла, не маючи наміру воскреснути, просто хотіла відсутності розбитих колін. Але місяць заміняв сонце , а я дізналася – що ніколи не літатиму. І до кінця цієї розповіді я теж не злечу. Для щастя деколи достатньо значно менше.

Мого вечора, коли спів птахів вже став бентежним криком, ніби страхом перед зникненням сонця (птахи завжди в момент сутінок кричать так, ніби сонце ніколи не повернеться), мама запалила товсту свічку з коричневого воску, який дідусь приніс із власного вулика. Писачки лежали поряд вогника, а фарбами служили відвари з лушпиння цибуль, жовтки яєць, вугілля та зеленка. Процедура малювання писанки була довгою справою. Я звикла виявляти захоплення до речей, які відбуваються рідко, проте не була готова таку рідкість промінювати на свій шоколадний торт, який в той вечір так і не відбувся. Коли відварені яйця вистигли і я розтопленим воском почала вимальовувати косі лінії по шкарлупині яйця, на моєму обличчі паралельно вимальовувалися найсправжніші солені сльози. Мама втішала мене запахом щедрого букету нарцисів, а дідусь оповідав знову історію Спасіння. Я спасати хотіла в той момент тільки своє день народження. Продовжувала малювати свою писанку. Лінії виходили тільки незграбні, і я заридала, що навіть того не навчило мене життя. Намалювала на писанці ластівку, яка падає до землі, яка єдина не вміє літати. Дідусь подумав, що то хрест. Бо ластівка чорною була. Сказав, що краще робити веселий орнамент. Мене так злило їхнє нерозуміння мене вже дорослої. Я вибігла з кухні, а за мною побіг стук розбитого яйця.

Вранці я відчула, що вже точно доросла, бо зовсім не відчувала себе щасливою. Проте, відсутність мого щастя закінчилася в момент мого входу на літню кухню. В хаті нікого не було, окрім радості і світла від плетеного кошика. В ньому лежали писанки, серед яких красувалася моя ластівка. Я точно знала, що моє яйце символічно розбилось в хвилину мого виходу. Ластівка правильністю своїх крил жила на кольоровому полі у вільному польоті. Але хто ж зробив її такою, як я хотіла?

До кухні увійшла мама і ніжно мене обійняла. Завжди знаюча, що народжуємося ми у примиренні; завжди повчаюча, що для радості достатньо віри. Я показувала їй ластівку, а мати , всміхаючись, хвалила мене за таку іншість. Вона казала, що це моя робота – тільки десь шматок її руками.

Нам важко народжуватися з поразки, нестерпно народжуватися після образ і розчарувань, але Великдень приходить не з метою пекти паску і їсти кільце свяченої ковбаси, яка пропахлася хріном. Великдень приходить, щоб допомогти комусь народитися.

Недільного ранку сонце вийшло в небо як можна швидше, бо сьогодні по-особливому бігло зустріти Бога. А я бігла за ним із кошиком, в якому злетіла моя ластівка . Після Літургії я подарувала свою ластівку діду, котрий досі не розумів того хреста на зеленому яйці, але міцно мене обійняв.

Бог привітав мене з днем народження моїм внутрішнім щастям, а я вперше привітала Його з Воскресіння. Хоч ми були так близько-протилежні. Я зовсім не знала, що таке смерть, – а Він вже її переміг. Десь як я перемогла злість і образи на несправедливість. Так сказала мені мама. І я запросила всіх на паску, яка була найкращим святковим тортом в день мого справжнього народження до вічного.

Я народилася з Христом, який Воскрес!

Воістину Воскрес!

Блог Ірини Іванець

 

 

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...
Ми рекомендуємо