rrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrІван Павло II 5 червня 1991 року у православній катедрі Білостока, наголошуючи на тодішніх стосунках Католицької Церкви та Православної промовив: «Діалог правди, щирості й любові є єдиним шляхом до повної єдності. Він є даром Божим, незамінним засобом на шляху до примирення».

В останній третині XX ст. було започатковано численні двосторонні богословські діалоги, серед яких – офіційні та неофіційні.ivan pavlo Офіційні діалоги проводять за дорученням церковних урядів, які також делегують на них своїх учасників. Неофіційні діалоги проводять на базі особистої відповідальності єрархів та богословів, що беруть у них участь. Проте за метою та за формою праці вони нічим не відрізняються від офіційних діалогів. Майже усім офіційним діалогам передували неофіційні діалоги.

Щоб вести богословський діалог, Церкви-учасниці не повинні зосереджуватися на собі, а мусять іти назустріч одна одній. Щоб подолати якийсь конкретний розкол, діалог має стосуватись тих специфічних проблем, які існують між Церквами, що беруть у ньому участь. Діалог має з’ясувати ступінь спорідненості між спільнотами, що є його учасниками, і справжнє значення наявних між ними відмінностей.

До хроніки діалогу

Початок офіційного діалогу оголошено 1979 року під час відвідин папи Івана Павла II Константинопольського патріарха Димитрія I. Це сталось з нагоди престольного свята Царгородської кафедри святого апостола Андрія Первозваного.

Однак, уже з 1958 року започатковано обмін посланнями між главами Римо-Католицької Церкви та Константинопольської Православної Церкви.

1962–1965 — на запрошення Апостольського Престолу у роботі Другого Ватиканського собору брали участь як спостерігачі представники Помісних Православних Церков.

1964, січень — папа Павло VI і Вселенський патріарх Афінагор зустрілися на Оливній горі в Єрусалимі. Це була перша зустріч предстоятелів двох Церков після 1054 року. Папа Павло VI подарував патріархові Афінагору євхаристійну чашу. У відповідь патріарх сказав: «Я палко бажаю, щоби настав день, коли папа Павло VI і я зможемо разом розчинити воду і вино в цій чаші» і поклав на папу енколпій, відзнаку єпископського сану. Символічний поцілунок миру знаменував усвідомлення себе Новим і Старим Римом частинами єдиної Церкви, зародження еклезіології «Церков-сестер».

1965, 7 грудня — в день пам’яті св. Амвросія Медіоланського, спільного святого Православних і Римо-Католицької Церков, відбулося зняття анафеми 1054 року між Римом і Царгородом. Урочистим проголошенням «Спільної декларації Римо-Католицької Церкви і Константинопольської Православної Церкви з нагоди зняття анафем» у соборі святого Георгія в Константинополі та в соборі святого Петра в Римі, перед початком останнього публічного засідання Другого Ватиканського Собору, було започатковано «діалог любові» між Церквами Рима та Царгорода.

1967, червень — папа Павло VI відвідав Вселенського патріарха Афінагора в Царгороді. У соборі святої Софії Премудрості Божої на місці головного вівтаря — там, де 1054 року папські легати залишили прокляття — папа на колінах молився, а 25 червня у патріаршій церкві святого Георгія на Фанарі вперше після дев’яти століть ім’я папи лунало у православній єктенії «Ще молимо Тебе, Господи, за святішого папу Римського та архиєпископа нашого Афінагора».

1967, жовтень — патріарх Афінагор відвідав у Римі папу Павла VI. На спільному богослужінні в соборі святого Петра замість євхаристійного канону прочитали велику молитву покаяння і прощення. «Серцем і духом ми готуємо себе до того, щоби йти до спільної євхаристії, поділяючи почуття Господа, що мив ноги своїм апостолам», — сказав патріарх Афінагор, підсумовуючи цей акт.

1975, 14 грудня — Вселенський патріарх Димитрій І повідомив папу Павла VI про готовність Православних Церков до започаткування богословського діалогу, або «діалогу істини», з Римо-Католицькою Церквою. Коли посланець патріарха митрополит Халкідонський Мелітон вручив під час літургії в Сикстинській капелі папі листа з «доброю вісткою», Павло VI уклінно поцілував ноги православного владики.

Вперше у повному складі Міжнародна Мішана Комісія між Римо-Католицькою і Православними Церквами зібралася 1980 року на Патмосі та Родосі, де гостей приймав Вселенський патріархат. Комісію створили на паритетних засадах, тому обидві сторони представили однакову кількістю делегатів і складалися приблизно наполовину з єрархів та з професорів різних богословських дисциплін. Але делегації відрізнялись тим, що католиків усіх разом призначила єдина інстанція, тимчасом як до православної делегації увійшли представники кожної Православної Церкви, що бере участь у Всеправославних нарадах. А саме, Константинопольський, Олександрійський, Антіохійський, Єрусалимський, Московський, Бєлградський, Бухарестський, Софійський патріархати, Кіпрська, Грецька, Варшавська, Грузинська, Фінська, Церква Чехословаччини, а згодом Албанська Православна Церква.

Мета богословського діалогу між католицькою і православною Церквами – досягнення сопричастя у справах віри, святих Тайн і церковної влади. Видимим знаком такого порозуміння буде євхаристійна гостинність.

Отже, відбулось чотири сесії діалогу, що були присвячені дослідженню таїнственного життя Католицької та Православної Церков. На них розглядались питання благодатності обох сторін.

1982, у червні–липні відбулось друге засіданняЗмішаної комісії в Мюнхені (приймала Мюнхенсько-Фрайзинська архиєпархія). Ухвалили документ «Таїнство Церкви і Божественної Євхаристії у світлі Тайни Святої Трійці».

1984, травень–червень — третя зустріч членів Змішаної комісії з богословського діалогу на о. Крит (господар напівавтономна Критська Церква).

1986, травень–червень; 1987, червень — зустрічі у Барі (Італія). Прийняли спільний документ «Віра, Таїнства і Єдність Церкви» (1987) (господар – Барійсько-Бітонська архиєпархія).

1988, червень — зустріч у Фінляндії на Новому Валаамі. Прийнято документ «Таїнство Церковного устрою у сакраментальній структурі Церкви у світлі значення апостольського наступництва для освячення єдності Народу Божого». Приймала Фінська Православна Церква.

На пленарному засіданні у Валаамі визнали, що настав час перейти до вирішення тих проблем, через які Церкви віддавна розділені між собою. Під час першої зустрічі другої фази діалогу потрібно було зробити еклезіологічні та канонічні висновки з попередньої праці та порушити питання про соборність та авторитет у Церкві. Крім того, заснували нову підкомісію, яка мала обговорити болісні для православ’я теми, пов’язані з фактом існування об’єднаних з Римом східних Церков, щоб водночас нікого не зранити. Але 1989 – 1900 роки стали переломними. Ніхто не міг передбачити, що за цей час відбудеться в Україні та Румунії. Багаточисленні унійні Церкви, які впродовж 40 років були заборонені, несподівано здобули свободу.

1990 – у Фрайзингу на другій фазі роботи делегати наполягли на нагальній потребі обговорити останні події. Ситуація під час цієї зустрічі видавалась безвихідною і Комісія була на межі розпаду. Але прийняли спільну заяву, в якій засуджено «уніятизм» як метод досягнення єдності. Нарада у Фрайзингу залишилась без назви.

1991, червень — зустріч в Аріччі (Італія). Доопрацювання Заяви у Фрайзингу у вигляді нового проекту документа з приводу минулого і сучасного церковних уній.

1992, серпень — з ініціативи керівництва УГКЦ в Оксфорді започатковано регулярні екуменічні зустрічі між богословами Української Греко-Католицької Церкви та Православних Церков, переважно української діаспори, які перебувають під юрисдикцією Вселенського патріарха.

1993, липень — зустріч у Баламанді (Ліван) членів Змішаної православно-католицької комісії з богословського діалогу. Прийняття в остаточній редакції документа «Уніатизм як метод об’єднання в минулому і сучасні пошуки до повного спілкування».

1995 — побачили світ Апостольський лист папи Івана Павла II «Світло Сходу» з нагоди 100-ї річниці листа папи Льва XIII «Гідність Східних», енцикліка «Щоб усі були одно», Апостольський лист з нагоди 400-річчя Берестейської унії.

У 2000 році на горі Пресвятої Марії (США) відбулась ще одна зустріч, приймала Балтиморська архиєпархія. Балтиморська нарада обмежилась заявою для преси (Kathpress 170 (2000) 26 липня).

Текст діалогу

 

  • Скасування взаємної анафеми між Константинополем і Римом: Спільна заява папи римського Павла VI і вселенського патріарха Атенаґора (Афінаґора), 07. 12. 1965 р.

 

Мюнхен

Коли 1982 року в Мюнхені Комісія ухвалила перший документ «Таїнство Церкви і Божественної Євхаристії у світлі Тайни Святої Трійці», панувала загальна радість. Адже від Ферраро-Флорентійського собору (1438–1439 року) вперше за 500 років з’явилась нова богословська декларація, що зробили спільними зусиллями представники латинської та грецької традиції. Не замовчуючи питань, які роз’єднують Церкви, вона тематизувала не наявні проблеми, а спільне вчення про Євхаристію.

Важливим у цьому документі є те, що про обидві Церкви сказано: Церква насправді існує там, де єпископ чи хтось за його дорученням звершує Євхаристію. Підґрунтя для деяких побоювань із католицького боку, навпаки, були усунені поясненням, що сопричастя між єпископськими Церквами всередині одного регіону повинно переходити у сопричастя між Церквами-сестрами.

У Мюнхенській заяві підкреслено тринітарний вимір екуменізму, адже у трьох Особах – це єдність у різноманітності, що може бути пунктом виходу й центральною думкою у вирішенні спірних питань. Обидві Церкви міцно наголошують реальну присутність Христа в Євхаристії. Євхаристійне таїнство здійснюється у «молитві, яка взаємно пов’язує слова пересуществлення й епіклезу». (Див. Мюнхенський документ, II, 1).

Текст діалогу:

Мюнхенський документ: «ТАЇНСТВО ЦЕРКВИ І ЄВХАРИСТІЇ У СВІТЛІ ТАЇНСТВА СВЯТОЇ ТРІЙЦІ», 06. 07. 1982 р.

 

Читайте в наступному номері… Про зустріч у Барі та текст Барійського документа.

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...